вираз якоїсь русалкової мрiйливостi - чи то бiль, чи то насолода - з'явилася

на її дитячому обличчi. Сидячи трохи вище вiд мене, вона у самотнiй млостi

тягнулась до моїх губ, причому голова її схилялася сонним, нiжним порухом,

що був майже страждальницьким, а її голi колiнця хапали, стискали мою

п'ясть, та знов слабнули. Її тремтячий рот, кривлячись вiд гiркоти

таємничого зiлля, з легким придихом наближався до мого обличчя. Вона

прагнула вгамувати бiль кохання тим, що рвучко терла свої вуста по моїх, або

раптом вiдхилялась iз поривчастим злетом кучерiв, а за тим знову похмуро

линула й дозволяла менi живитись її розкритими вустами, мiж тим як я, щиро

готовий їй подарувати все - моє серце, горло, нутрощi - давав їй тримати в

млявому кулачку берло моєї жадоби.

Пам'ятаю запах якоїсь пудри - яку вона, здається, крала в iспанської

покоївки матерi - солодкавий, дешевий мускусний душок; вiн зливався з її

власним бiсквiтним запахом, та знагла чаша моїх почуттiв сповнила край;

неждана метушня пiд ближнiм кущем завадила їй перелитись. Ми завмерли та з

болiсним подрогом в жилах прислухались до шуму, що його ймовiрно зчинила

лишень полююча кiшка. Але водночас, нажаль, зi сторони будiвлi пролунав

голос панi Лi, що звав дочку з дико зростаючими перекатами, й доктор Купер

важко прокульгав з веранди в сад. Але ця мiмозова хаща, iмла зiрок, остуда,

вогонь, медова роса, й моя мука лишились зi мною, i ця дiвчинка з

виплеканими морем ногами й полум'яним язиком з тiєї пори переслiдувала мене

невiдчепно - допоки нарештi двадцять чотири роки по тому я не розпорошив

марноття, воскресивши її в iншiй.

5.

Днi моєї юностi, як погляну на них, схожi на вiдлiтаючий блiдий вихор