повторних клаптикiв, немов ранкова веремiя спожитих папiрцiв, видних

пасажировi американського експреса через заднє проглядове вiкно останнього

вагона, за яким вони в'ються. У моїх гiгiєнiчних зчепленнях з жiнками я був

практичний, насмiшкуватий та жвавий. В мої унiверситетськi роки в Лондонi i

в Парижi я вдовольнявся платними кралями. Мої науковi студiї були стараннi i

доскiпливi, та не дуже плiднi. Спочатку я думав стати психiатром, як

багато-хто з невдах; але я був невдахою особливим; мене охопила химерна

утома (треба пiти до лiкаря, - така млость); i я перейшов до вивчення

англiйської лiтератури, з якої живе не один поет-пустоцвiт, перетворившись у

професора з люлькою, в пiджаку з добротної вовни. Париж тридцятих рокiв

цiлком пасував менi. Я обговорював радянськi фiльми з американськими

лiтераторами. Я сидiв з уранiстами в кав'ярнi Des Deux Magots. Я друкував

в'юнчастi етюди в малочитабельних часописах. Я вигадував пародiї - на

Елiота, наприклад:

Нехай фрейляйн фон Кульп тримає ще За клямку дверi, й обернеться...Нi,

Не зрушуся до неї, нi до Фрески.

Нi до тiєї чайки...

Один з моїх творiв, озаглавлений "Прустiвська тема в листi Кiтса до

Бенджамiна Бейлi," викликав схвальнi посмiшки в шiстьох-семи учених, якi

прочитали його. Я взявся писати "Коротку iсторiю англiйської поезiї " для

видавця з великим iм'ям, а потiм почав укладати той пiдручник французької

лiтератури (iз зразками порiвнянь з лiтератури англiйської) для

американських та британських читачiв, який мусив займати мене протягом

сорокових рокiв, i останнiй томик якого був майже готовий до друку на день

мого арешту.

Я знайшов службу: викладав англiйську групi дорослих парижан

шiстнадцятого округу. Потiм впродовж двох зим був учителем чоловiчої