гiмназiї. Iнколи я користався зi знайомств серед психiатрiв та працiвникiв з

громадського догляду, щоб з ними вiдвiдувати рiзнi заклади, як наприклад

сиротинцi та школи для недолiтнiх злочинниць, де на блiдих, зi злiпленими

вiями отроковиць я мiг зорити з тiєю безкарнiстю, яка нам дарується в

сновидiннях.

А зараз я хочу висловити наступну думку. У вiкових межах вiд дев'яти до

чотирнадцяти рокiв трапляються дiвчатка, котрi для деяких зачарованих

пiлiгримiв, якi вдвiчi або в багато разiв є старшi за них, виказують iстотну

свою сутнiсть - сутнiсть не людську, а нiмфiйну (тобто демонiчну); i цих

маленьких обраниць я пропоную йменувати так: нiмфетки.

Читач помiтить, що просторовi поняття я замiнюю на поняття часу. Бiльш

того: менi б хотiлось, щоб вiн побачив цi межi, 9 - 14, як окоємнi обриси

(дзеркалистi обмiлi, яскрiючi скелi) зачарованого острова, на якому живуть

оцi нiмфетки, i який оточений широким iмлистим океаном. Спитати б: у цих

вiкових границях чи всi дiвчинки - нiмфетки? Звiсно, нi. Бо ж так ми,

втаємниченi, ми, самотнi мореплавцi, ми, нiмфолепти, давно б збожеволiли.

Але й краса також не є критерiєм, мiж тим як вульгарнiсть (або те хоч би, що

зветься вульгарнiстю в тому чи iншому середовищi) не виключає неодмiнної

наявностi тих таємничих рис - тiєї казково-дивної грацiї, тiєї невловимої,

мiнливої душевбивчої, закрадливої звабностi, - якi вирiзняють нiмфетку серед

перевесниць, незрiвнянно бiльше залежних вiд просторового свiту одночасних

явищ, анiж вiд невагомого острова зачарованого часу, де Лолiта бавиться з

подiбними до неї. В серединi тих же вiкових границь число справдешнiх

нiмфеток є багато меншим числа некрасивих або просто "гарненьких", чи навiть