тодi лише три роки, i крiм якогось теплого закуту в найтемнiшому минулому

нiчого менi не лишилось вiд неї в улоговинах та западинах пам'ятi, за якими

- якщо ви сильнi витримувати мiй стиль (пишу пiд наглядом) - сiдає сонце

мого дитинства: усiм вам, мабуть, вiдомi оцi запахущi залишки дня, якi

виснуть разом iз мошвою десь над квiтчастим живоплотом, i в якi впадаєш

раптом пiд час прогулянки, проходиш крiзь них, край пiднiжжя пагорба, в

присмерки - глуха лiтеплiнь, золотава мошва.

Старша сестра матерi, Сибiлла, яка була дружиною двоюрiдного брата мого

батька - жила в нашому домi якщо не як безоплатна гувернантка, то як

економка. В подальшому я чув, що вона була закохана в мого батька, i як

одного разу в зливу, вiн легковажно скористався її почуттям - та й забув,

тiльки-но погода прояснiла. Я був надзвичайно прив'язаний до неї, всупереч

суворостi - рокової суворостi - деяких її правил. Мабуть їй кортiло зробити

з мене бiльш добродiйного нiж батько вдiвця. У тьотi Сибiлли були лазуровi,

оточенi рожевим, очi та восковий колiр обличчя. Вона писала вiршi. Була

поетично марновiрна. Казала, що знає, коли помре - а саме коли менi

виповниться шiстнадцять рокiв - i так воно й сталось. Її чоловiк,

досвiдчений вояжер вiд парфумерної фiрми, проводив бiльшу частину свого часу

в Америцi, де накiнець заснував власний iнтерес та набув деяке майно.

Я зростав щасливою, здоровою дитиною у яскравому краї книжок з

малюнками, чистого пiску, апельсинових дерев, доброзичних собак, морських

обрiїв та всмiхнених облич. Навколо мене велепишний готель Мiрана Палас

обертався окремим усесвiтом, вибiленим крейдою космосом, посеред iншого,

блакитного, величезного, що яскрився ззовнi. Вiд кухонного хлопа у переднику