до короля в лiтньому строї, всi любили, всi пестили мене. Старi американки,

спираючись на тростину, схилялись надi мною, як Пiзанськi вежi. Зубожiлi

росiйськi княгинi не спроможнi були заплатити моєму батьковi, проте купували

менi дорогi цукерки. Вiн бо, mon cher petit papa, брав мене кататись у човнi

та їздити на роверi. Учив мене плавати, пiрнати, ковзати, читав менi

Дон-Кiхота i Les Mis rables, i я обожнював i шанував його, i радiв за нього,

коли випадало пiдслухати, як слуги перебирають його рiзноманiтних коханок -

солодких красунь, котрi забавлялися мною, воркуючи надi мною та ллючи

дорогоцiннi сльози над моїм веселим безматеринством.

Я навчався в англiйськiй школi, що була розташована за кiлька

кiлометрiв вiд дому, там я грав у "ракетс" i "файвс" (гупаючи м'ячем по

стiнi ракеткою або долонею); мав якнайкращi оцiнки i пречудово уживався як з

товаришами так i з наставниками. До тринадцяти рокiв (тобто до зустрiчi з

моєю маленькою Аннабеллою) мав я, пригадую, тiльки два переживання ймовiрно

статевi: врочиста благопристойна й винятково теоретична розмова про деякi

неочiкуванi явища отроцтва, яка мала мiсце в шкiльному саду троянд з

американським хлопчиком, сином вiдомої тодi кiнематографiчної акторки, котру

я рiдко бачив тодi у свiтi трьох вимiрiв; та доволi цiкавий вiдгук мого

органiзму на перлисто-матовi знiмки з нескiнченно нiжними тiньовими виярками

у пишному альбомi Пiшона La Beaut Humaine, який я нишком одного разу

витягнув з-пiд купи мармуристих волюмiв Лондон Graphic у готельнiй

бiблiотецi. Пiзнiше мiй батько, iз притаманною йому зичливiстю, дав менi всi

вiдомостi цього роду, якi на його думку могли менi знадобитись; це було

восени 1923-го року, перед моїм вступом до гiмназiї в Лiонi (де я мав