молодих звiрят збуджували в нас обох те ж саме гостре страждання. Вона

мрiяла бути сестрою милосердя в якiйсь голодуючiй азiйськiй країнi; я мрiяв

бути вiдомим шпигуном.

Та знагла ми стали закоханими одне в одне - нестямно, незграбно,

безстидно, нестерпно; я додав би - безнадiйно, адже наше несамовите

прагнення до взаємного володiння можна було б вгамувати тiльки, якби кожен з

нас насправдi увiбрав та засвоїв кожну частку тiла й душi iншого; втiм ми

навiть не могли знайти мiсця, де б злучитись, як цiлком вiльно знаходять

дiти хащ. Пiсля одного невдалого нiчного побачення в неї в саду (про що в

наступному пiдроздiлi), єдине, що нам уможливили як зустрiчi, це лежати в

досяжностi дорослих, зоровiй, якщо не слуховiй, на тiй частинi пляжу, де

було найвелелюднiше. Там, на м'якому пiску, за кiлька крокiв вiд старших, ми

валялися цiлий ранок у зацiпенiлiй нестямi любовної муки та зуживали всякого

щасного вирiзу в тканинi простору й часу, щоб торкнутись одне одного: її

рука, крiзь пiсок, пiдповзала до мене, тулилася ближче, переставляючи вузькi

та смаглявi пальцi, а потiм її перламутровi колiна вiдправлялись у таку ж

тривалу, обачливу подорож; iнодi випадковий вал, споруджений iншими дiтьми,

молодшими, слугував нам укриттям для побiжного солоного поцiлунку; цi

недосконалi дотики доводили нашi здоровi та незвиченi тiла до такого ступеня

збудження, що навiть прохолода блакитної води, пiд якою ми продовжували

правити свого, не в змозi була нас заспокоїти.

Серед скарбiв, якi я загубив пiд час подальших мандрiв, була зроблена

моєю тiткою маленька фотографiя, що закарбувала групу сидячих за столиком

кав'ярнi просто неба: Аннабеллу, її батькiв та вельми статечного доктора